Стаття Посла України в РБ М.Балтажи

Видання „Труд”, 28.04.2014р.

Неофіційний переклад з болгарської

Правда по-російськи

Що потрібно державі для повноцінного розвитку демократичним шляхом? Чесну і відкриту владу, ефективну державну політику, громадську консолідованість, спокій та мир у суспільстві та відсутність зовнішніх загроз.

Здавалося б, в Україні сформувалися усі необхідні для цього умови. Спільна боротьба проти корумпованої влади міцно згуртувала народ. Перехідний демократичний уряд оголосив низку необхідних державі реформ та чітко визначив курс її розвитку. Без злочинних наказів знищувати власних громадян мир і спокій мали нарешті запанувати на вулицях та площах країни.

Ніхто не міг собі уявити, що саме в той момент, коли, здавалося б, усе найгірше позаду, один з найбільших стратегічних партнерів України, дружня сусідня держава, ввіткне ніж у спину, говорячи при цьому, що лише підставляє для допомоги своє дружнє плече.

Росія порушила територіальну цілість та державний суверенітет України. Вона захопила частину української землі – півострів Крим. Зробила це цинічно та лицемірно, користуючись перебуванням там свого Чорноморського флоту. При цьому називати речі своїми іменами у неї не вистачило ні мужності, ні щирості.

Росія кинула виклик не лише Україні. Виклик було зроблено всьому міжнародному співтовариству: вона порушила усталені міжнародні правовідносини, знівелювала існуючі двосторонні та міжнародні договори та зобов‘язання, фактично зруйнувала світовий устрій, що забезпечував після ІІ світової війни мир та стабільність.

Проте головна зухвалість полягає у тому, «під яким соусом» це все подавалося світову. Порівнюючи дії своїх бойовиків з мирним протестом на Майдані, називаючи власних військових «місцевою самообороною» та видаючи зрежисований та проведений під дулами автоматів «референдум» за демократичне волевиявлення населення Криму, Москва проявила вищий клас лицемірства. А задекларована основа усіх її дій – прагнення «захистити росіян та російськомовних громадян від утискань та фашистів» , яких чомусь ніхто в Криму не відчував і , відповідно, не бачив – взагалі варта номінації на премію «Оскар»: настільки майстерно ця інформаційна карта була розіграна в очах власного російського народу. Уже сьогодні мешканці окупованого Криму відчувають, чого варта ця дружня допомога Росії.  Постійне зростання цін в Криму, брак питної води та енергоресурсів, розгул криміналітету та масована присутність озброєних солдат. А ще до того – порушення прав людини, вакханалія із збереженням майнових прав громадян України, примус відмовлятися від українського громадянства та обирати російське.

Втім, апетит приходить під час їжі, і після аншлюсу Криму Кремль перейшов до другої стадії війни в Україні. Цього разу він розпочав таємну операцію на сході країни, дотримуючись того ж самого принципу, що і в Криму. По-перше - розгортання професійної армії та найманців на території України; по-друге - фінансування місцевих радикалів і злочинців для позиціонування їх як „проросійських сил” та по-третє – намагання представити все таким чином, начебто суміття розпочалося всередині країни. Однак? Росії і тепер не вдасться ввести в оману весь світ. Міжнародна спільнота чудово розуміє – те, що зараз відбувається, в окремих містах сходу України, не акт громадської непокори чи протесту. Це повномасштабна іноземна агресія проти України.

Існують вагомі докази того, що саме  російські загони спеціального призначення розгорнули свою діяльність на українській землі. І це навіть не українці, а професійні російські найманці, які ведуть війну на території України. Деякі особи були раніше помічені  в Криму, деякі обличчя знайомі ще з чеченських війн та Грузії 2008 року. Диверсанти з російським громадянством на даний час затримуються по всій країні. Ці та інші речі, у т.ч. перехоплені розмови та радіосигнали, підтверджують – Україна має справу з іноземними загарбниками.

Росія вважає, що знайшла надійний спосіб вести війну - не називати речі своїми іменами і категорично заперечувати правду. Але брехня є брехнею і агресія є агресією, незалежно від того, яким чином Росія це називає і скільки диму приносить вітер російської пропагандистської машини. Світ повинен бачити це. Докази є всюди.

13 квітня Росія ініціювала засідання Ради Безпеки ООН, щоб „висловити стурбованість” з приводу ситуації, яку вона, по суті, сама й створила. Але чомусь Росія не ініціювала ніяких засідань Ради Безпеки, коли тисячі людей були вбиті в Чечні. На цей раз, якщо Росія насправді стурбована, то є три очевидних простих кроки, які можуть врегулювати кризу:

1) припинити робити те, що Росія незаконно робить протягом понад двох останніх місяців, тобто  воєнну і інформаційну агресію та втручання у внутрішні справи України;

2) негайно розпочати процес врегулювання;

3) повернутися до дотримання норм міжнародного права.

Україна, чітко дотримуючись досягнутих у Женеві домовленостей, упродовж останніх днів здійснила низку важливих заходів. Уряд вніс до Верховної Ради проект закону про амністію учасників масових заворушень. Правоохоронні органи продовжують вилучати у населення нелегальну зброю. Кабінет Міністрів схвалив положення, відповідно до якого має розпочатися широке обговорення змін до Конституції щодо децентралізації державної влади. Також активізувалась діяльність щодо реалізації Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади. Буде запроваджений спеціальний статус для російської мови та будь-якої іншої мови на території відповідної територіальної общини, а також захист цих мов. Парламентська коаліція звернулося до всіх політичних сил із закликом  підписати Меморандум про порозуміння та врегулювання ситуації в Східній Україні. Активно, на щоденній основі, Україна працює з ОБСЄ, США, ЄС та РФ. Водночас, російська сторона фактично бойкотує виконання Женевських домовленостей.

Політична криза в Україні була спричинена не «бандерівцями», «націоналістами», «фашистами» або втручанням Заходу, як стверджують кремлівські пропагандисти, а очевидним небажанням керівництва Росії, яке обрало шлях насильницької реанімації Радянського Союзу и реваншизму, визнати свідомий цивілізаційний вибір українського народу щодо європейської інтеграції. Саме тому мільйони українців реалізували своє законне право і після Вільнюсу вийшли на Євромайдан, захищаючи свою свободу, гідність і майбутнє. А зараз унітарній і соборній Українській державі намагаються силою нав’язати федералізм як форму державного устрою, начебто сама Російська Федерація може бути тут позитивним прикладом. Правда ж свідчить про те, що сама Росія ще дуже далека від стандартів демократії.

Нехай для початку вона б забезпечила такий же рівень прав для українців в Росії, які мають російськомовні громадяни України. Країна, яка в ХХІ столітті поставила себе над міжнародним правом, двосторонніми домовленостями, яка сама проводить антитерористичну операцію на Північному Кавказі, а до нас експортує тероризм, не має морального права давати нам поради. Українці самі розберуться зі своїми проблемами, без безпардонного зовнішнього втручання.

Нова українська влада вже довела свою ефективність і робить все можливе, аби повернути країну на шлях стабільності і реформ, в т.ч. забезпечити проведення 25 травня чесних, прозорих і демократичних президентських виборів. Але для цього нам не треба заважати. І не треба більше мати ілюзій, що Україну можна затягнути в тоталітарне минуле. Своїми агресивними діями православної країни, яка дозволила собі підняти руку на іншу православну державу, що стояла у колиски Київської Русі, російське керівництво «допомогло» українцям остаточно зробити свій вибір. Бо як гласить інша російська поговірка, насильно мил не будеш. Тому ми прагнемо приєднатися до європейської спільноти, бо там, де сповідаються європейські цінності, демократії не воюють з демократіями. Нині Україна переживає найскладніший період за часів своєї незалежності. Україна не змириться і не відступить перед агресором. Найкращою відповіддю, яку зараз може дати Україна, це її динамічний поступ європейським шляхом. Всупереч агресії та недружнім діям. Разом та за підтримки друзів. Задля свого народу і свого майбутнього.

,