У 2012 р. відповідно до Указу Президента України «Про заходи у зв'язку з 70-ми роковинами початку насильного вивезення мирного населення з території окупованої України на примусові роботи в роки Великої Вітчизняної війни» від 22 березня 2012 № 206/2012 та Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів у зв’язку з 70-ми роковинами початку насильного вивезення мирного населення з території окупованої України на примусові роботи в роки Великої Вітчизняної війни» від 1 серпня 2012 № 524-р вшановується пам’ять насильно вивезених з України людей на примусові роботи на територію Німеччини – держави-агресора. Таких людей нацисти офіційно називали остарбайтерами.
Причиною масового вивезення працездатних людей до Німеччини в трудове рабство став зрив «блискавичної війни» восени 1941, необхідність проводити позиційні бойові дії та мобілізовувати все більше німецьких селян і робітників до армії. Це змусило А.Гітлера частково змінити свої плани й піти на використання трудових ресурсів з окупованих східних територій в економічних інтересах Третього Рейху. Раніше нацистське керівництво розробляло схеми тільки масового винищення мільйонів місцевих мешканців (генеральний план «Ост») та німецької колонізації захоплених радянських земель. Не відмовляючись від планів знищення українського, російського, білоруського та інших народів СРСР, Гітлер вирішив у небачених масштабах використати рабську силу в економіці країни.
З окупованою України масове вивезення на примусові роботи розпочалося з голодної зими 1942 р. Перший ешелон із 1117 робітниками-спеціалістами вирушив із Харкова до Кельна 18 січня 1942 р., другий до Бранденбурга – 21 січня 1942 р. Вивезення трудових ресурсів із Києва розпочалося 22 січня 1942, коли до Німеччини було відправлено 1,5 тис. осіб. 24 лютого 1942 р. перший потяг від'їхав із Сталіного (Донецьк).
У Німеччині остарбайтери жили в спеціальних таборах під суворим наглядом адміністративно-поліцейських спецслужб. Заробітна плата становила 30 % платні німецького робітника, з чого більша частина йшла на оплату харчування і житла. За спробу втечі остарбайтери каралися смертю або ув'язненням у концтаборі.
Україна за активної міжнародної підтримки домоглася, щоб з 1993 р. Німеччина надала у розпорядження Українського фонду «Взаєморозуміння і примирення», який було створено у Києві, відповідні кошти. Цей фонд здійснив виплати 471 000 претендентам, у т.ч. і колишнім остарбайтерам та їх спадкоємцям, у розмірі 867 млн. євро.