В.о.головного редактора газети «Дума»

                                  пані Тані Джаджевій

 

                                                 Шановна пані Джаджева,

Маю честь  звернутися до Вас у зв’язку з публікацією 10 січня статті Г.Георгиева «Деградация без край», яку, на мій погляд, ніяк інакше, як пасквілем на український народ і державу Україна назвати не можна. Враховуючи, що Республіка Болгарія – це демократична держава, в якій свобода слова гарантується Конституцією, дуже розраховую на те, що Ваші читачі матимуть змогу ознайомитися  з цим листом та дізнатися про реальну, а не спотворену картину щодо ситуації в Україні.

          Не може не викликати обурення назва матеріалу. Сподіваюся, що думка автора не співпадає з редакційною політикою видання, відтак хотілося б почути Вашу позицію.

З часу подій на Євромайдані минули понад три роки, і позитивні зрушення у напрямку демократизації, деолігархізації та боротьби з корупцією очевидні для усієї міжнародній спільноті. Результати системних реформ щодо децентралізації, дерегуляції, боротьбі з корупцією, реформування правоохоронної системи, енгергетики тощо позитивно оцінюється і з боку ЄС, членом якого Болгарія є вже десять років. Однак, їх явно не хоче помітити автор,  який маніпулює окремими фактами, використовуючи застарілі штампи і кліше російської пропаганди про «failed state» (неспроможна держава), «антидержавний переворот», «фашистський режим в Києві», «місцевих нацистів» тощо.

          Успішною Україну не хоче бачити, передусім, Кремль, який не змирився з європейським вибором українців та від самого початку Революції Гідності насаджував в інформаційному просторі думку про «бандерівців» і «фашистів» в моїй державі, кваліфікуючи у такий спосіб звичайні патріотичні почуття українців, їхню любов до власної культури і історії, шану до видатних постатей Українського відродження та бажання жити в по-справжньому незалежній державі. Відтак, сьогоднішні можновладці в Москві керуються принципом «чим гірше, тим краще», тобто чим гірше для України, тим краще для Росії, вірніше, для Кремля. І роблять все можливе для того, що цей принцип перетворився на реальність.

Деградація і безславний фінал, про яких пише у заголовку автор, чекають не Україну і українців, які змушені на своїй рідній землі зі зброєю в руках відстоювати свободу і європейські цінності на Донбасі,  а тих, хто став на сторону зла і порушника фундаментальних принципів міжнародного права та свідомо чи несвідомо перетворився на іграшку в потужній інформаційній війні,  спрямованої не лише проти України, а й Болгарії, усієї Європи та демократичного світу.

Хотів би привернути увагу Ваших читачів й до таких важливих моментів.

1. В Україні немає ніякої «громадянської війни», натомість має місце реальний збройний конфлікт з Росією, про що, серед іншого, чітко наголошується у звіті британської  неурядової організації Bellingcat від 21 грудня 2016 р. Саме як міжнародний збройний конфлікт з РФ кваліфікують події на Сході України й в прокуратурі Міжнародного кримінального суду. Не випадково, Росія вийшла з Римського статуту МКС. Реальних доказів безпосередньої військової присутності іноземних військових та сучасної військової техніки на Донбасі сьогодні не бачить лише сліпий.
2. В Україні не здійснюється жодне «розкулачення» олігархів, а проводиться послідовний курс на деолігархізацію, боротьбу з корупцією та зміцнення  національної економіки. Відтак, процес націоналізації «Приватбанку» був позитивно оцінений міжнародними інституціями як крок до забезпечення стабільності банківської системи. Гадаю, немає потреби нагадувати болгарським читачам про негативні наслідки банкрутства банку КБТ у 2014 році. Рішення Уряду України про націоналізацію та гарантування стабільності економіки є якраз свідченням зрілості управління й відповідальності перед українськими громадянами,  адже майже 14 мільйонів українців (а не 22 мільйони, як стверджує автор) користуються послугами «Приватбанку».
3. Економічне становище в Україні, всупереч зростанню видатків на оборону, не погіршується, а, навпаки, покращується. Внаслідок незаконної окупації Криму і військової агресії  з боку сусідньої держави, Україна втратила 20% свого економічного потенціалу. Підсумки 2016 року ж засвідчили про економічне зростання на 2%, а рішенням Уряду з січня 2017 року вдвічі збільшено мінімальну заробітну платню. Варто зазначити, що три останні роки на шляху реформ зроблено більше, ніж за усі попередні роки незалежності держави. Також пройдено точку неповернення.
4. Ніякої зміни Угоди про асоціацію чи додатку до неї, як стверджує автор, немає. Є ухвалені в результаті компромісу рішення глав держав та урядів держав-членів ЄС та також відповідні висновки засідання Ради ЄС, які відкривають шлях до завершення процесу ратифікації Угоди.  Ці рішення не можуть применшити її амбіційного змісту і сфери застосування. Насамперед, це стосується європейської перспективи України, оскільки це питання регламентується не рішенням глав держав і урядів ЄС і навіть не Угодою про асоціацію, а виключно ст.49 Лісабонського договору. Відтак, ключовою передумовою, що визначатиме реальну перспективу України набути членство в ЄС, є відповідність критеріям членства.Стосовно надання колективних гарантій безпеки Україні варто зазначити, що тут співпраця визначається двосторонніми угодами/домовленостями з окремою державою або організацією/інституцією, а не Угодою. Щодо надання фінансової підтримки Україні вона визначає, що це питання вирішується на підставі положень Договору про ЄС щодо міжнародного розвитку. І хоча в Угоді не йдеться про умови доступу до структурних фондів ЄС, ніщо не обмежуватиме право України брати участь у програмах і агенціях ЄС (наразі вона бере активну участь у програмах «Горизонт 2020», «Креативна Європа», «Еразмус+» та ін.).Враховуючи згадане, стверджувати, що Угода про асоціацію перетворилася на звичайний торговельний договір на користь ЄС та на шкоду Україні, є нічим іншим, як маніпуляцією.
5. Український народ після підтвердженого високою ціною на Євромайдані у 2014 році вільного вибору європейської перспективи не дозволить втратити плоди Революції Гідності, а єдиним, хто тероризує мій народ, є режим Путіна (а не т.зв. місцеві нацисти), який спонсорує і забезпечує модерною зброєю боєвиків на Донбасі,  намагаючись перетворити його на «сіру зону», а також шантажує і погрожує  Україні та світовому співтовариству.
6. Єдине, з чим можна погодитися, це те, що український народ чітко і без страху усвідомлює нові та складні випробування в новому році.  Українська армія і добровольці згуртовано і гідно боронять на східному кордоні не лише нашу свободу, а й усю Європу від танків російського виробництва, незаконних збройних формувань, які під гаслом порятунку «русского міра» та захисту російської мови несуть смерть, розруху, беззаконня і хаос, при чому не лише для українців, а й росіян, які тут живуть. Весь світ пізнав ціну «загрози» від нової української влади для російськомовного населення України, яка стала претекстом для безпардонного військового втручання з боку РФ.

Україна стає на коліна перед своїми загиблими синами, наші друзі по всьому світу допомагають поставити на ноги поранених військових, уряд та усе суспільство допомагають інтеграції внутрішніх переміщених людей - понад 1,7 млн. осіб, які втекли з окупованих територій від «своїх захисників на танках» до «київських фашистів», як їх кваліфікує автор.

І, насамкінець, пропоную автору відвідати Україну і власними очима подивитися на процеси реформування і реальні зміни, поспілкуватися з авторитетними й незалежними експертами, звичайними людьми. Переконаний: це допоможе в подальшому звільнитися від симулякрів гібридної війни. А гідні болгарські громадяни, які, на відміну від громадян Росії, живуть у вільній демократичній державі, заслуговують на об’єктивну інформацію про Україну.

 

З повагою,

 

Микола Балтажи,

Посол України в Республіці Болгарія