Для України проведення Чемпіонату з футболу це не тільки свято спорту.

Це, звичайно, - економіка, ще один крок вперед в оновленні країни. Україна та Польща вклали потужний капітал у модернізацію інфраструктури - будівництво стадіонів, готелів, прокладання сучасних доріг, вишкіл персоналу. Зрозуміло, що бізнес розраховує повернути ці гроші під час чемпіонату та ще й отримати прибуток.

ЄВРО-2012 – це, звісно, культура. Це культура самого футболу як гри й суспільного явища, це численні спортивні церемонії, концерти, виставки й презентації. Це максимально „заряджений” футболом інформаційний простір. Нарешті, це архітектура найсучасніших спортивних споруд й оновлене обличчя наших міст.

І, звичайно ж, ЄВРО-2012 – це політика, від якої нікуди не сховаєшся. Проте ще з олімпійських часів спорт був нерозривно пов’язаний саме з кращою стороною політики. Спорт припиняв війни, об’єднував країни й народи, навчав людей різних націй і поглядів розуміти й поважати одне одного.

ЄВРО-2012, як і всі попередні чемпіонати, покликаний об’єднати Європу спільним яскравим святом, спільними пристрастями, емоціями, переживаннями, новими героями і новими футбольними міфами. І це головна політична місія Чемпіонату.

Уперше організацію було довірено двом східноєвропейським країнам – Україні та Польщі. Отже, йдеться про зближення Сходу й Заходу континенту, який попри всі інтеграційні процеси ще й досі розділений відчутним психологічним та ментальним бар’єрами.

У цьому сенсі ЄВРО є серйозним і відповідальним іспитом не тільки для двох країн-організаторів, а й для всієї Європи. Це іспит на здатність брати на себе відповідальність і здійснювати масштабні загальноєвропейські проекти. Це можливість для Сходу, який для мільйонів звичайних західноєвропейців залишається, так би мовити, „терра напівкогніта”, поліпшити свій імідж, зруйнувати чи значно послабити численні негативні стереотипи й упередженості.

Ці стереотипи, на жаль, реально існують і реально діють. Адже упродовж усіх п’яти років підготовки то тут, то там лунали скептичні голоси, які ставили під сумнів саму нашу спроможність впоратися із завданням. Буквально в останні дні перед початком Чемпіонату в ЗМІ Великої Британії та деяких інших країн здійнялася справжня медіа-буря звинувачень України й Польщі в расизмі, що мало б відвернути публіку від поїздок. Відразу скажу, що прояви расизму, звісно, трапляються і у нас, але аж ніяк не частіше, ніж у будь-якій іншій країні Європи. Насправді ж це ганебне явище абсолютно не характерне ні для українців, ні для поляків.

Я далекий від припущення, що кампанія була кимсь інспірована. Скоріш за все, ідеться про дію саме негативних стереотипів, які були підхоплені й роздуті схильними до скандалів жовтими мас-медіа.

Переконаний, що Чемпіонат розвіє ці упередження й покаже Західній Європі наше справжнє обличчя – обличчя щирого й гостинного народу, гідного члена європейської родини.

Важливим для України є, безперечно і євроінтеграційний компонент ЄВРО-2012. Ми отримали можливість показати мільйонам гостей свою країну, свої міста, свою культуру і свою гостинність. Ми отримали можливість продемонструвати урядам, політичним та економічним колам європейських держав своє уміння працювати, свою здатність швидко й ефективно вирішувати завдання загальноєвропейського значення.

Іншими словами, йдеться про нагоду наочно довести самим собі і світу свою приналежність до європейської цивілізації, а отже, й своє право стати у перспективі повноправним членом Європейського Союзу. ЄВРО-2012 – це і політика, і економіка, і культура. Але необхідно пам’ятати, що передусім – це велике й радісне свято спорту для всіх народів Європи.

Україна зробила все від неї залежне, щоб воно відбулося і я повністю впевнений в успіху цієї знакової не тільки для України та Польщі, але й для всієї Європи події.

КостянтинГрищенко,

Міністр закордонних справ України,

спеціально для „Труд”