Депортація кримських татар, розпочата 18 травня 1944 року, – один з найбільших злочинів радянського режиму, вчинених ним під час Другої світової війни. Понад 20 років в СРСР повністю заперечувався злочинний характер цих дій. Хоча ще 1967 року парламент Радянського Союзу визнав необґрунтованими звинувачення всіх кримських татар у співпраці з німцями, вони до самого краху комуністичного тоталітаризму так і не отримали права повернутися на історичну батьківщину.
Кримських татар депортували у віддалені райони Сибіру, Уралу, Середньої Азії, де вони опинилися без документів, в умовах комендантського режиму, без права пересування навіть з метою пошуку загублених при виселенні сімей.
Число «спецпереселенців» поповнилось у 1945 р., коли по закінченні війни солдати й офіцери, які воювали з фашизмом, теж були оголошені «зрадниками» і направлені на заслання до своїх сімей. Важкі умови побуту в спецпоселеннях, що ускладнювалися незвичним кліматом та інфекційними захворюваннями, призвели до смертності депортованих, що посилювалося фактичною відсутністю медичного обслуговування. За даними Національного руху кримських татар, у перші 4 роки депортації загинуло близько 90 тисяч осіб.
У січні 1974 р. Президія Верховної Ради СРСР скасувала заборону кримським татарам, грекам, вірменам та болгарам повертатися до Криму на місця їх колишнього проживання. 14 листопада 1989 р. Верховна Рада СРСР прийняла Декларацію „Про визнання незаконними та злочинними репресивні акти проти народів, підданих примусовому переселенню, та забезпечення їхніх прав”.
Повернення кримських татар до Криму набуло масового характеру, починаючи з 1987 р. На початку 1990 р. вони стали третьою за чисельністю етнічною групою Криму. Репатріанти поверталися на територію, де їхні колишні поселення та помешкання були зайняті, а можливості працевлаштування обмежені або й зовсім відсутні. Потрібні були оперативні й дієві заходи влади для забезпечення прибулих житлом, роботою, установами соціальної інфраструктури – закладами охорони здоров’я, освіти, культури, дозвілля, що вимагало значних коштів. З часу проголошення незалежності Україна взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що поверталися на її територію з місць депортації.
На початок 2013 р. на постійне проживання в Україну, до АРК, повернулося близько 266 тис. етнічних кримських татар. З метою забезпечення інформаційних потреб населення кримськотатарською мовою видавалися газети „Къырым”, „Мааріф ишлері” та журнали „Тасиль” і „Къасевет”. На Державній телерадіокомпанії „Крим” працювала кримськотатарська редакція „Мейдан”.

Україна ніколи не відмовлялася від визнання актів органів колишнього СРСР щодо відновлення прав депортованих, а з часу проголошення незалежності взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації.

Анексія Криму Російською Федерацією у березні 2014 році актуалізувала проблему боротьби кримських татар за свої права. Окупаційна адміністрація Криму вперше в новітній історії заборонила проведення 18 травня традиційного траурного мітингу в центрі Сімферополя, тож 70-і роковини депортації кримські татари відзначали в місцях компактного проживання в оточенні загонів поліції та під наглядом гелікоптерів.

Протягом 2014 року понад 150 кримських татар були піддані «вибірковому правосуддю», 21 зник без відома або був убитий, а Меджліс позбавлений як будинку, так і можливості вести діалог із державними органами т.зв. «Республіки Крим». Не випадково, у зв’язку з тотальним порушенням прав і свобод кримських татар 14 травня Верховна Рада України прийняла Постанову «Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, світових лідерів та всіх членів міжнародного співтовариства щодо засудження порушень прав і свобод кримськотатарського народу». Документ спрямований на протидію масштабним, цілеспрямованим та системним порушенням прав кримськотатарського народу як корінного народу України, спричиненим незаконною окупацією Російською Федерацією Автономної Республіки Крим та м.Севастополь. У документі засуджуються як насильна депортація кримських татар 1944 року, так і нинішні протиправні дії російської окупаційної влади, спрямовані на порушення прав кримськотатарського народу. Постанова також містить вимоги щодо припинення Російською Федерацією викрадень, незаконних затримань та ув’язнень, заборони на в’їзд представникам кримськотатарського народу на територію півострова, порушення свободи слова та ЗМІ, обмеження свободи віросповідань та трактування будь-яких демократичних проявів незгоди як екстремістських дій, а також посилення тиску на РФ з метою відновлення юрисдикції України на території АРК та м.Севастополь.

В таких умовах як вшанування на загальнодержавному рівні пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу, так і демонстрація солідарності в боротьбі за відновлення їхніх прав набуває важливого українського та міжнародного значення.